«Все, що ми робили протягом восьми років, розбито, спалено, сплюндровано». Інтерв’ю Ізюмського міського голови

Категорія: Новини

Валерій Марченко розповів Децентралізації про цілковиту підтримку мешканцями української армії, про злочини рашистів та про власне величезне бажання відбудувати місто після війни

Автор: Дмитро Синяк


Рівно п’ять років тому я вперше приїхав до міста Ізюму Харківської області, щоб зробити репортаж про цивільне життя у зоні АТО. Міський голова Валерій Марченко, колишній підприємець і один з найактивніших фінансистів місцевої Самооборони під час Майдану розповідав про масштабні плани розвиту Ізюму, які тоді вже частково втілилися. Пан Валерій хотів перетворити Ізюм на потужний туристичний центр Сходу України, поміж іншим він розповів про залучення лише за два роки понад 35 млн грн грантових коштів. Північна екологічна фінансова корпорація NEFCO тоді власним коштом вела в Ізюмі капітальний ремонт двох дитячих  садочків та школи, забезпечених електроенергією з сонячних батарей на дахах. Німецька корпорація GIZ також безоплатно робила капремонт дитсадка і школи, ще у двох дитсадках замінювала вікна і утеплювала фасади, а крім того, перебудовувала міський навчально-промисловий комплекс, що простоював, на гуртожиток для переселенців з окупованого Донбасу. НИНІ ВСЕ ЦЕ У РУЇНАХ, а відповіді пана Валерія, який міг раніше скільки завгодно говорити про розвиток та пошук інвестицій, стали вбивчо короткими. Долю міста зараз вирішує вже не місцева влада, а українські військові.

Яка зараз ситуація у місті?

- Немає вже ніякого міста. Все, що ми робили протягом восьми років, розбито, спалено, сплюндровано. А крім того, російськими військами знищено і те, що десятиліттями будували в Ізюмі наші батьки. Ізюм – це тепер Маріуполь в мініатюрі. Дощенту зруйновані лікарні, дитячі садочки, житлові будинки. Близько 80% багатоповерхової житлової забудови – у руїнах. Нас весь час бомблять з артилерії та літаків.

 

 

Чи вдалося евакуювати мешканців міста?

- Лише частково. Багато хто лишився у своїх будинках, сподіваючись, що бойові дії швидко припиняться. Тепер ці люди рятуються у підвалах. Витягти їх звідти немає жодної можливості, бо російська сторона вже два тижні не дає гуманітарних коридорів. Вона знищує Ізюм разом із жителями, їй байдуже до людських доль. Частину міста, ту що за Сіверським Донцом, окуповано, і ми майже не знаємо, що з тамтешніми мешканцями. Бо ані мобільного, ані жодного іншого зв’язку у нас немає. Також немає води, газу, опалення та світла. Руїни Ізюму вже непридатні до життя.

Чи є можливість доставити до Ізюму гуманітарну допомогу?

- Жодної. Ізюм повністю заблоковано.

Чи траплялися випадки вивезення місцевих мешканців до росії?

- Так, декого справді вивезли у росію через окупований Куп’янськ. Однак не можу сказати, що такі випадки були частими.

Чи є якась інформація щодо того, як поводиться російська армія у захопленій частині Ізюма?

- Насамперед вона грабує магазини. Ламає замки, забирає найцінніше, а згодом до цього процесу підключаються й деякі місцеві. У результаті розтягують геть усе. Мені відомо, що росіяни ретельно шукають на окупованій території працівників української поліції, членів територіальної оборони, ветеранів АТО і, звісно ж, депутатів міської ради. Та, наскільки я знаю, всі депутати вчасно зуміли евакуюватися із захопленого росіянами району. Особисто мені рашисти ще на самому початку телефоном пропонували співпрацю, однак я відправив їх у напрямку російського військового корабля.

Наскільки велику роль відіграла у захисті міста територіальна оборона?

- Певну роль зіграла, стримавши загарбників на деякий час. Але тепер все залежить виключно від української армії. Якщо вона виб’є окупантів, Ізюм матиме майбутнє. Згодом ми дуже швидко все відбудуємо, і я маю величезне бажання зайнятися цим якнайшвидше. Головне зараз – втримати Ізюм, втримати Україну на Харківщині. Це розуміють практично всі мешканці, котрі, як можуть, зараз допомагають його захисникам. Але не думаю, що варто розповідати про цю допомогу докладно. Бо міські вулиці та передмістя останніми днями перетворилися на найбільш напружену точку цілої Харківщини. Адже Ізюм – це ворота Донбасу. Саме туди рветься ворог, намагаючись оточити там українські війська. Але ми вірим у перемогу й готові зробити для неї все можливе і неможливе.